Стаття знайдена в російськомовному інтернеті і переведена для відвідувачів сайту. Сподіваюся, вона буде вам корисна.
Я хотів би поділитися своїм досвідом та помилками, які можуть бути корисні усім, хто хотів би жити та працювати в іншій країні.
Зараз я живу в місті Вікторія, на острові Ванкувер. Це Канада, Британська Колумбія. Свою мрію жити біля океану я втілив, але це зайняло 5 років, і спочатку були зовсім інші плани. Більш детально нижче. Далі — картинка моїх робочих місць за останні 10 років.
Мене завжди тягло поїхати куди-небудь. Спочатку було все одно, я хотів лише знаходитися у новому для себе місці, бажано не в Росії. Це абсолютно не пов’язано з політичним кліматом чи ще чимось. Я народився та вчився у Москві, і Москва — це офігенне місто. З кар’єрою було все більш-менш добре.
У студентські роки мій батько підсунув мені посилання на world4u — це волонтерська організація з обміну. У 2007, 2008, 2009 роках я відвідав Німеччину, Францію та Італію. У середньому програма тривала 1–2 місяці, і треба було сплатити лише за переліт. Саме ці європейські проєкти вплинули на мене, я побачив світ і зрозумів, що це нудно — прожити життя в одному місці, навіть із комфортом. Картинка нижче дуже добре передає мій основний мотив:
Незважаючи на закінчення вузу МГТУ Станкин і каферу верстатів, де я навчився креслити коробку швидкостей фрезерного або токарного верстатів в розрізі від руки або на комп’ютері, це мені не сильно допомогло реалізувати свої кар’єрні амбіції. Індустрія машинобудування в Росії залишала бажати кращого, а зарплати у інженерів і керівників були смішними.
У 2007 році (після закінчення 3-го курсу) я потрапив на практику до ДКНВЦ ім. Хрунічева і пропрацював там до 2010 р. (до закінчення магістратури). Я працював на різних посадах — інженер із якості, майстер дільниці, інженер із автоматизації. Але все це було несерйозно. Я розумів, що моя відповідь на питання, ким я стану через 5 років, була — ніким. Майбутнього в промисловості я не бачив.
Зате мій знайомий був асистентом проєкт-менеджера з зарплатою 50 тисяч рублів на місяць (2009 рік) проти моїх неповних 20 тисяч на посаді начальника дільниці машинообробки. Я все зрозумів. Треба йти до ІТ, будь-якою ціною.
На сайті РБК я відкрив ТОП-40 ІТ-компаній у РФ та написав їм усім, що я талановитий студент, закінчую університет і готовий прийти на стажування, працювати за їжу. Отримав 2 відгуки, й те все мимо. Але всесвіт почув мої прохання, і мене запросили на співбесіду до банку (Cetelem, BNP Paribas). Я подумав, що будуть пропонувати call-центр. Але мені пощастило, мені запропонували займатися Business Intelligence і працювати 3 місяці безкоштовно. На питання, чи знаю я SQL, я відповів, що ось у мене диплом на SQL. Мені пощастило, мене не стали питати, оскільки я все одно був безкоштовним кандидатом й інших немає, розповіли про роботу і сказали приходити через 2 тижні.
Один із найщасливіших днів — це той день, коли мені видали робочий стіл, комп’ютер і купу документації англійською мовою. Я дуже вдячний людям, які взяли мене на роботу, це Максим Д., він був моїм наставником, і Гоар К., начальник відділу. Вони дали шанс, і я ним скористався на 150 %. Не все було легко, але я докладав зусиль і вивчав SAP BusinessObjects. Це такий інструмент для створення звітності. Потім начальниця емігрувала до Лондона, і я залишився з Максимом. Він мене підтримував, а інші й не знали, що я стажер із 3 місяцями досвіду. Отже, я потрапив до штату і став повноцінним спеціалістом BI.
Пошук робочої візи за кордоном
Згадуючи свої волонтерські проєкти в Італії, я вирішив перевірити, чи є там BI-розробники, і став одразу ж гуглити вакансії в Італії. WoW! Виявляється, і там є SAP Business Objects і BI-розробники, значить, і я можу там жити і працювати, подумав я. Недовго думаючи, наступні 4 роки я відгукувався на безліч вакансій по всьому світу. Вже потім я зрозумів, що найкращий ресурс для пошуку вакансій — це Indeed, там всі країни в одному місці.
І така тяганина тривала до 2014 року. Я змінював роботодавців, резюме, і все продовжував шукати роботу, точніше, роботодавця, який дасть мені робочу візу. Були співбесіди з роботи в Амстердамі, Берліні, Польщі, Ірландії, але я так і не отримав заповітної пропозиції з роботи.
В мене були друзі, яким вдавалося знайти роботу, але це був явно не мій варіант, всесвіт був проти.
Початок імміграції — Австралія
Тому я зрозумів, що якщо гора не йде до мене, значить, мені потрібно йти до гори. Тобто найкращий і найбезпечніший варіант — це отримати посвідку на постійне проживання, приїхати до країни і вже отримати роботу, як усі.
Якщо подивитися країни, у яких більш-менш прозора імміграція, то це Канада і Австралія. Канада — це нудно, подумав я, а от Австралія — це круто, серф і море, що ще треба. Так само у 2012 році, сидячи на проєктах Сбербанку від Терадата, мій колега, гуру DW/ETL, повідав мені про свого друга з Австралії, котрий працював там із аналітикою, і взагалі про життя.
Ну значить, точно Австралія, вирішив я. Продовжуючи щотижневу розсилку резюме по всьому світу, я став вивчати програму Австралії. Все зводилося до простих і зрозумілих вимог:
- General IELTS можна на 6, але треба на 7, щоб можна було отримати додаткові бали.
- Освіта.
- Досвід роботи за спеціальністю.
Каменем спотикання була англійська. Незважаючи на мій волонтерський успіх, я отримав десь 6–6,5 за IELTS, але, на жаль, досвід я міг зарахувати тільки після закінчення університету, тобто, навіть якщо я чудом здам на 7 балів, мені все одно доведеться чекати ще 2 роки, щоб отримати потрібні бали.
Це було сумно, оскільки я вже побував на Балі з сім’єю, купив 30 австралійських доларів і взяв уроки серфу.
Загалом, я зробив висновок, якщо ви хочете іммігрувати в Австралію, потрібен високий бал з англійської, заодно Аспірантура дає додаткові бали, я ось свою кинув, так моя робота була не профільною, а перевестися на факультет ІТ мені дозволили, якщо я готовий там працювати 3-4 роки повний день за копійки. Самі розумієте…
Вивчення англійської
Стало очевидно, що англійська це дуже важливий елемент. Я в принципі завжди щось робив з англійської, читав, дивився. Але якось не дуже допомагало. Головний етап у вивченні мови для мене, це пройти Мовний бар’єр, тобто вільно говорити, нехай навіть з маленьким запасом слів. Я зміг його подолати, коли був на проектах в Італії, і просто місяць не говорив по-російськи, мозок дійсно напружувався і це дало результат.
Коли я зрозумів, що потрібно здавати IELTS, я скачав відмінні книги з тестовими завданнями.
Якщо добре знати структуру екзамену, це дуже допомагає. Там 4 модулі:
- Аудіо — слухаємо і заповнюємо пропуски.
- Читання — читаємо і вибираємо правильні відповіді.
- Письмо — пишемо листа (скаргу, вибачення і т. ін.) та есе.
- Спілкування — говоримо на загальні теми і на задану тему з носієм мови.
Дуже важливо було навчитися вкладатися в задані проміжки часу для письма й читання, щоб не втрачати балів. А для письма я одразу завчав «риби», початок і закінчення листа або есе і його структуру, вчився писати на аркушах IELTS і рахувати слова за кількістю рядків. Тобто все має бути чітко, дуже важливо вкластися у відведений час.
Вперше я здав десь на 6 і щось було на 6,5. Тоді-то мені й сказали в австралійській агенції, яка допомагає емігрувати, що в мене не вистачає балів і треба мінімум 7 за всіма модулями.
Я став займатися англійською 6 днів на тиждень із 3 викладачами (2 носії мови по скайпу по 15$ за годину) і ще був учитель на роботі в Ламода. Також я слухав аудіокниги, особливо сподобався Гаррі Поттер у виконанні Стівена Фрая, просто шедевр. А також став дивитися серіали з субтитрами у метро, це був єдиний час, коли я дивився серіали і було цікаво (Games of Thrones, Breaking Bad).
Через 4 місяці я вирішив перездати англійську IELTS, але вже на Балі. В мене навіть промайнула думка дати їм хабаря, країна бідна… але я був наївний (: Вийшло так, що ми провели 10 днів на Балі перед екзаменом, і я не займався мовою. У результаті цього я щось підзабув і здав знову на 6 і 6.5! Це було жорстоко. Я впарювався з англійською і практично не просунувся, це як у промовці «хвіст витягли, грива втонула», так само і в мене з мовою. Мені прийшло на думку, що якщо я хочу здати англійську, мені треба їхати у середовище щонайменше на місяць і потім перездавати. Моя проблема була в тому, що, займаючись 6 днів на тиждень по 60–120 хвилин на день, я продовжував думати російською, спілкуватися з сім’єю, отже, для мене це не працювало і поїхати я не міг, жінка була вагітна другою дитиною.
Завершення еміграції — Канада
Коли я зрозумів, що на Австралію не вистачає, залишився варіант із Канадою. Про Канаду я чув, що моєї вакансії (database specialist, information consultant і т. ін.) не було в квоті, а якщо й була, то швидко закінчувалася квота на місця.
Але в мене на руках був IELTS. І я вирішив спробувати пошукати агенції, які допомагають із переїздом. Я дуже не люблю сам заповнювати документи, просто фобія, що помилюся, неправильно заповню. Я думаю, це все через ФМС: подаєш на закордонний паспорт, а тебе весь час завертають через дрібниці і треба знову стояти в чергах; хто паспорт отримував, той знає.
Отже, я погуглив про допомогу з переїздом і знайшов відмінний ресурс. Як на мене, це найкращий ресурс про імміграцію до Канади — Російський Форум. Там всі програми викладені дуже докладно, але страхіття теж багато наганяють.
Я знайшов 3 компанії, 2 російськомовні і 1 канадська з Манітоби. Написав у всі 3, що я айтішник, IELTS здав, хочу до Канади, є вища освіта і є досвід роботи. Російськомовні не відповіли і це добре, напевно, всесвіт вберіг. А от манітобська агенція наступного дня прислала анкету, де треба було все про себе заповнити. Я швиденько заповнив аби як (потім мені боком вийшло, довелося досилати доки у середині процесу).
Вони відповіли через пару днів, що, мовляв, можемо вас подати на провінційну програму Манітоби як skill worker. «Манітоба — це де?» — подумав я і поліз гуглити. Ну зрозуміло, не Ванкувер або Торонто, але Канада. Я завжди вважав, головне — потрапити, а там розберемося. Ціна питання — 3 тисячі канадських доларів зараз, 3 після. Ще курс був 1 долар = 30 рублів.
Але було одне важливе АЛЕ! Я ж хотів до Австралії, серф, море. Треба було вирішувати. З одного боку, в мене ж була мета, я повинен йти до мети, з іншого боку, ну не можу я вчити англійську, вже сил немає. І що б ви подумали. У нас стояло питання, платити 150 000 рублів канадській агенції чи ні, і ми це гаряче обговорювали з дружиною. Я виходжу з душу і надягаю футболку, а на спині написано Vancouver Olympic Games… Оце так. А мені її батьки давно підігнали, я навіть і не заморочувався, що за футболка, вдома носив. Ну це точно був знак згори, і я заплатив наступного дня агенції. На форумі я вивчив кілька відгуків, люди задоволені, все працює. Але реально дуже багато кидалова в цій сфері, оскільки у найкращому випадку за вас заповнять анкету і відправлять її, і це не матиме сенсу, ви втратите час та гроші. У моєму випадку я просто ризикнув, мені не хотілося розбиратися в цьому, і я просто їм довірився.
Їхню засновницю звати Адель. Я потім дізнався, що вона створювала пілотну програму і знала всі нюанси. Сама програма дуже проста і це краще за express entry, де є система рейтингу. Тут вас беруть, якщо ви підходите. Просто треба чекати протягом всіх етапів.
Провінційна програма складається з наступних етапів:
1. Треба перевірити, що ви підходите по балах, там дуже низькі вимоги, щодо IELTS — усього 5 балів, наприклад.
2. Треба потрапити на виїзну сесію в Європі (раз на рік), це щось на зразок співбесіди з імміграційним офіцером, або потрібно їхати на ознайомлювальний візит до Манітоби (це набагато дорожче, але вибору немає). Це найважливіший етап.
3. Після сесії, якщо все в порядку і ви показали, як ви любите Манітобу, вам видають провінційного листа про те, що провінція на вас чекає (це займає 9–12 місяців після сесії) і ви досилаєте весь пакет документів. Складний момент на цьому етапі — це показати приблизно 25 тисяч канадських доларів на банківському рахунку, але можна, напевно, й нерухомість показати. Найцікавішим є те, що з цим документом можна шукати роботу і отримати робочу візу в Манітобі, у мене майже вийшло, але я зрештою знайшов роботу в Чорногорії і дочекався закінчення процесу там.
4. Отримуєте запрошення на медкомісію, ми пройшли її в Сербії (чекати ще місяців 6–12).
5. Отримуєте візу на в’їзд, а після прибуття — посвідку на постійне проживання.
Так що провінційні програми довші, але вони цікавіші, варто звернути увагу.
У моєму випадку я подав документи у лютому 2014 року і навесні потрапив на сесію до Польщі. Що було цікаво, так це дізнатися, що деякі люди туди приїхали без запису і запрошення і успішно пройшли співбесіду. Я б так не зміг. Ну, а далі по всіх пунктах вище. Я зовсім не шкодував через витрачені гроші, оскільки Адель володіла всією інформацією і дійсно вела процес. Але багато людей (більшість) все зробили самі, так що це від вас залежить.
Коли я отримав сертифікат від провінції, я став шукати роботу і навіть отримав офер, але не скористався ним, оскільки знайшов роботу в Чорногорії, і там було дуже й дуже добре, і недорого!
Я там пропрацював 8 місяців, і час було збиратися до Канади. Я дуже серйозно ставився до пошуку роботи і створення свого резюме і портфоліо.
Пошук роботи в Канаді
Пункт призначення для мене зрозумілий — це Вінніпег, не найбільш прогресивне канадське місто. Перше, що я зробив, — підписався на розсилку всіх вакансій у Манітобі зі словами «data», «business intelligence» і т. п. Таким чином, за 1,5 роки до приїзду я кожного тижня продивлявся вакансії, відгукувався на них, фоловив компанії та людей у linkedin. Усі компанії виписував до Google Spreadsheet.
Потім я зрозумів, що моя російська адреса не працює, потрібна канадська адреса та вінніпегський номер. Я зробив IP-телефонію з номером із Вінніпегу і написав собі рандомну адресу. І це допомогло, став зрідка отримувати дзвінки.
Оскільки я отримав офер віддалено, то коли приїхав до Вінніпега, то вийшов на роботу через тиждень. І це велике досягнення. У Канаді все повільно, і якщо ви не підготуєтеся, ви можете шукати роботу 1–3 місяці, оскільки до приїжджих менше довіри (можливо), ви будете просто спалювати гроші. Мені пощастило, я почав працювати в компанії Wawanesa Insurance, це дуже гідна страхова компанія у Вінніпегу за адресою 191 Broadway.
Якщо ви не читали книгу «Одноповерхова Америка», то це чудовий матеріал для ознайомлення з культурою та архітектурою Північної Америки. Це вам не Європа з історичним центром та архітектурними принадами.
Співбесіда в Amazon
Пропрацювавши 6 місяців у страховій компанії, я зрозумів, що виникли проблеми. Мій темп роботи був дуже високим. Я хотів показати всім, що я готовий працювати, але людям, які працюють по 10 років на одному місці, це не сподобалося. Мені стали палиці в колеса, стало некомфортно працювати. Одного разу мене відправили додому (2-ма автобусами у –30), щоб я замінив темні джинси на брюки, оскільки не можна ходити в джинсах, хоча в кожного робоче місце у кубіку, тобто вас не видно взагалі.
Це був знак, що час шукати роботу. Використовуючи свою схему, я став відгукуватися переважно в Торонто та Ванкувері.
В цілому, я думаю, що мені знов пощастило, а саме — я відгукнувся на позицію Амазон одним із перших. Процес був класичним для Амазона:
- Телефонна співбесіда зі спеціалістом із відділу.
- Тест із SQL (тут я, звичайно, постарався від душі, на всі задачки я надав 3–4 рішення + створив візуалізацію в Tableau), це справило належне враження.
- Телефонна співбесіда з менеджером.
- Запрошення на офісну співбесіду на цілий день. (4–5 інтерв’ю + обід із командою). Мені пощастило, що 50 % кейсів було про маркетинг, а в Чорногорії я займався саме digital marketing і знав усі метрики, моделі атрибуції та іншу специфіку.
У подальші дні я наче сидів на голках, в результаті мені зробили офер на позицію data engineer. Я взагалі не торгувався і погодився на всі умови. Проїхавши на машині 2500 км, я опинився у Вікторії на березі Тихого океану. Тут я вже 4 роки.
Минулого літа я змінив команди та перейшов до Amazon Alexa. Офіс знаходиться у Cambridge, MA (це насправді Бостон, там, де MIT та Harvard). Там займаються розробкою голосового помічника Alexa. Я працюю віддалено і час від часу їжджу туди на місяць із сім’єю або на тиждень сам.
Мої враження про різницю між Росією та Канадою
Якщо коротко, різниця є, головний мінус — це інший менталітет, тобто люди завжди усміхнені, але за 3 роки роботи в офісі в мене там не з’явилося друзів. Всі друзі в нас російськомовні. Тобто ось такий мікроклімат. У дітей з цим нормально, вони одразу в школі завели друзів і почуваються комфортно, для них це дім.
Інший мінус — це архітектура, усі міста в Північній Америці дуже схожі, практичні сірі коробки, після проживання у європейських столицях відчувається відмінність.
Але вистачає і плюсів, наприклад, на зарплату інженера даних ми живемо в своєму великому будинку в 5 км від океану, їздимо на Q7. Поряд знаходяться Ванкувер і Сіетл, де ми часто буваємо. Неймовірної краси природа, навколо гори, ліси та океан.
Багато можливостей для створення бізнесу, держава дає велику кількість пільг, надає підтримку. Люди дуже дисципліновані, інколи це доходить до абсурду, складно до цього звикнути, але, мабуть, це єдиний варіант, щоб був порядок. Починаючи від банального сортування сміття і закінчуючи стоянням у чергах.
З інших плюсів — канадський паспорт, за ним можливий безвізовий в’їзд майже по всьому світу. Його дають після 3 років перебування в Канаді з посвідкою на проживання.
Мій старший син у другому класі, вже вільно говорить і читає англійською, але й про російську ми не забуваємо, це дуже важливо — зберегти мову.
Можливо, варто окремо згадати тему меншин. Дійсно, diversity тут приділяють велику увагу, але ми цього якось не помічаємо. Канадці на це взагалі не звертають уваги.
На питання «Чи хотілося мені повернутися?», я б відповів, що дуже хотілося б приїхати у відпустку до Москви, погуляти рідними місцями, але коли ми там були востаннє з сім’єю, покаталися у метро в годину пік з трьома дітьми, постояли в пробках і надивилися на грубість, нам знову схотілося назад до «нудної» та спокійної Канади. І якщо згадати про равлика, то після Канади можна попливти на киті далі, але ніяк не назад.
Найголовніше, все це було б неможливо без підтримки моєї дружини Світлани, яка пожертвувала своєю кар’єрою і займається вихованням наших трьох дітей.