Польська, як і українська, входить до слов’янської мовної групи. Перед початком вивчення буде корисно дізнатися про деякі характерні особливості та риси польської мови, які являють собою певну складність для україномовної аудиторії. Попри подібність багатьох слів й ідентичність вимови, ця мова сповнена несподіванок.
Схожість та відмінність звуків і слів
На першому етапі вивчення польської мови (польська абетка, фонетика, читання польською) найважчою є необхідність звикання до відсутніх у нас та незвичних для нашого слуху звуків (sz, ch, cz, rz, dzi та ін.). Сприймання на слух польської мови та правильна вимова літер суттєво полегшують навчання.
Безліч слов’янських слів мають ідентичну вимову та однакове коріння: хліб – chleb, компот – kompot, дім – dom, вулиця – ulica, вікно – okno, бібліотека – biblioteka, трактор – traktor. Ці та багато інших слів легко розпізнаються в латинському написанні. Зустрічаються схожі, але відмінні за звучанням слова: море – morze, береза – brzoza, де – gdzie.
Але схожі, на перший погляд, слова часто здатні вводити в оману. Багато слів мають абсолютно інше значення, ніж ми уявляємо: банка – puszka, прямо – prosto, гарбуз – dynia, раптовий – nagły, череп – czaszka, килим – dywan.
Схожість мовних структур
Важливою особливістю є подібність структури мови слов’янських народів: наявність прийменників, відмінювань, відмінків, різних форм займенників. Нам, на відміну від багатьох іноземців, нема потреби засвоювати ці лінгвістичні поняття. Якщо знати, що існують відмінки, знадобиться лише вивчити польські відмінкові закінчення. Знання про те, що дієслова відмінюються, допомагають привести в систему різності в відмінюванні.
Може складно сприйматись звернення «Pan», «Pani», «Państwo» — через третю особу на «Ви». Щоб звикнути, може знадобитися певний час та зусилля. В українців така форма звернення вважається застарілою: «Чи буде на те воля пана випити кави-с?».
Наступною особливістю є вкрай рідкісне використання особових займенників. Їх зазвичай замінюють займенниковими закінченнями, що дозволяють зробити акцент на дійову особу: «Я люблю читати. – Lubię czytać», але: «Я піду, і ти підеш. — Ja pójdę i ty pójdziesz».
Дієслова: головні особливості
Як відомо, відмінювання — це зміна дієслова за особами й числами. Українці використовують сім відмінків, в польській мові лише три відмінювання дієслів. На початку навчання це може здатися цілковитим жахом. Розібратися у відмінках допоможуть спеціальні таблиці та допоміжні схеми.
Дієслова у всіх слов’янських мовах – основний елемент, який несе відомості про певну дію та змінюється залежно від цього:
- хто/що робить (я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони);
- навіщо робить (спосіб умовний, наказовий, дійсний);
- коли робить (в теперішньому, майбутньому, минулому).
Польські дієслова мають додаткові особливості:
- уточнення та конкретизація за родами. Наприклад, з фрази «Я стоятиму тут» не можна зрозуміти, ким вона вимовляється, а з польської фрази «Będe stał/stała/stało tu» шляхом вживання дієслова в минулому часі це цілком зрозуміло: «Я стояв/стояла/стояло тут»;
- виділення чоловіків у особливу категорію, яка потребує використання спеціальних дієслівних закінчень, коли дія відбувається у минулому. Грамотне використання особово-чоловічого (meskoosobowy) та безособово-чоловічого (niemeskoosobowy) родів – запорука коректної комунікації: «Вони лежали на землі. – Oni leżali na ziemi (чоловіки). Але: «Вони лежали на землі. – One leżały na ziemi» (жінки, дрова, будь-які предмети);
- часта схожість правил управління дієсловами з правилами української граматики. Є дієслова, які потребують постановки за собою іменника в звичному для нас відмінку: чекати (на кого? на що?) — czekać (na kogo? na со?); хворіти (на що?) — chorować (na з?); одружитися (з ким?) – оżenić się (z kim?). Вони запам’ятовуються і заучуються у фразах, а не окремо: czekać na tramwaj, chorować na grypę, оżenić się z Anną і т.д.
Особливості числівників
Числівники поділяються на кількісні, порядкові, збірні, дробові та невизначено-кількісні. Порядкові відмінюються, як прикметники за відмінками, родами, числами.
Попри схожість назв чисел і подібне їхнє відмінювання, існують також і помітні відмінності. Індивідуальні правила поширюються на застосування особово-чоловічої форми (dwaj panowie stali… – dwóch panów stało…), позначення дат, часу, вимова збірних чисел (сім, двоє) та ін.
Польські іменники
Іменники відповідають на запитання «хто?»/«що?», відмінюються за родами, числами та відмінками. У поляків є іменники, які не мають множини: щастя – szczęście, агресія – złość, відвага – odwaga, свобода – wolność, шляхетність – szlachetność. До них також належать власні іменники.
Слова «людина – człowiek» та «рік – rok» у множині матимуть такі форми «люди – ludzie» та «роки – lata». Ознайомитися з подібними нерегулярними іменниками можна у спеціальних таблицях.
Деякі іменники використовуються лише у множині: заручини – zaręczyny, іменини – imieniny, двері – drzwi, скрипка – skrzypce, парфуми – perfumy, ножиці – nożyczki, канікули – wakacje та ін. Їх відмінюють, згідно з правилами відмінювання.
Винятками є слова середнього роду, які закінчуються –um, іноземного походження: gimnazjum, akwarium, forum, liceum та інших. Ці іменники в однині не відмінюються, тобто у всіх відмінках зберігається початкова форма, а от у множині вони відмінюються, як і решта іменників.
Існують іменники, які не відмінюються. Це слова з нехарактерним для поляків закінченням. До цієї категорії належать екзотичні назви, іноземні імена, що закінчуються на –u або окремі запозичення з інших мов з двома голосними поряд.
Польські прикметники
Частина мови, яка описує людей, тварин, рослини, предмети, відмінюється за числами, родами та відмінками – це прикметник.
У польській мові є чоловічий, жіночий та середній рід прикметників. У множині вживаються два роди: особово-чоловічий (męskoosobowy) і безособово-чоловічий (niemęskoosobowy). До останньої категорії належать іменники середнього і жіночого роду, тварини (включно й чоловічого роду) та неживі предмети чоловічого роду.
Більшість прикметників закінчуються на:
- –y/-i (duży, mały, niski) – ч. р.;
- –a (duża, mała, niska) – ж. р.;
- –e (duże, małe, niskie) – с. р.
Прикметник при взаємодії з іменником отримує закінчення того ж роду, до якого й належить іменник, що вживається з ним.
Особливості займенників
Майже всі польські займенники мають дві форми: скорочена і повна. Наприклад, у присвійних: swoich – swych, mojego – mego та ін. Але вони не несуть великого смислового навантаження, на відміну від відмінкових форм особових займенників mnie, ciebie, tobie, jego, jemu. Вживання повної форми має бути доречним. Наприклад, якщо наголос логічно ставиться на особовий займенник у реченні (akcent logiczny w zdaniu, emfaza). Mi, cię, ci, go, mu – скорочена форма, застосовується набагато частіше, як правило, після дієслів.